1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 рейтинг 0.00 (0 голосов)
Поза сумнівом, головним вдосконаленням був порожнистий м'яч. Ось одна з версій його виникнення: в 1900 році гравець на ім'я Джеймс Гибб в Америці натрапив на маленькі порожнисті кольорові кульки – дитячі іграшки. Після повернення до Англії він спробував подібну порожнисту кульку на столі й знайшов, що він має величезну перевагу перед цільною.
History of table tennis History of table tennis
Таким чином цей винахід англійського інженера Джеймса Гибса з'явився могутнім поштовхом у розвитку настільного тенісу.
Введений в гру целулоїдний м'яч, легкий і пружний, дозволив в три рази зменшити вагу ракетки. Замість ракеток із струнами з'явилися фанерні ракетки з вкороченою ручкою. Потім фанеру почали покривати шаром пробки, щоб покращити відскік м'яча, для обклеювання ігрової поверхні також застосовували пергамент, шкіру, велюр та інші матеріали, автором таких модифікацій ракеток можна вважати англійця Е. Гуда. Вкорочена ручка викликала необхідність по-іншому тримати ракетку (обумовила нову хватку, як ми говоримо сьогодні). Була цікава форма учасників, строга вечірня: жінки – в довгих платтях, чоловіки – в смокінгах.
History of table tennis History of table tennis
Ця гра швидко поширилася в Європі, а потім й в усім світі, стаючи популярною розвагою в кав'ярнях й ресторанах, поступово пінг-понг перетворюється з салонової розваги в спортивну гру. В Англії пінг-понг, як спорт, визнали ще на початку 1900 року, коли було проведено перше офіційне змагання.
Перше офіційне змагання – Чемпіонат англійської столиці – відбулось у грудні 1900 року у Вестмінстерському абатстві в залі "Роял Екверіум". В турнірі взяло участь 300 гравців, що вже свідчить про велику популярність настільного тенісу.
Назва "пінг-понг" була зареєстрована у 1901 році (воно прийшло на зміну таким назвам як Gossima, Flim-Flam і Whif-Whaf) Джоном Джаквесом і продана братам Паркер. Воно вийшло з поєднання двох звуків: "Пінг" – звук м'яча, коли він ударяється об ракетку, і "Понг" – коли м'яч відскакує від столу.
З Англії гра прийшла в ту частину Європи, яка сьогодні є Угорщиною, потім до Німеччини, Чехословакії. В Берліні, на Вікторія-платц, відкрилась кав'ярня "Пінг-понг", трохи пізніше такі заклади з'явились у Відні, Празі й інших містах Європи.
В 1901 році офіційний турнір відбувся в Індії, його можна вважати першим міжнародним змаганням. Перемогу в цьому турнірі одержав один із кращих гравців того часу індійський спортсмен Нандо.
В 1902 році на ракетку сталі наклеювати гуму, що значно вплинуло на розвиток техніки, а допомогло цьому простий випадок. Учасник лондонського турніру містер Гуд повертався додому після чергових ігор, від втомленості хворіла голова, Гуд зайшов в аптеку за ліками і звернув увагу на гумову прокладку для дрібних грошей, тут і народилася ідея. Купивши у аптекаря гуму, Гуд взявся за реконструкцію ракетки: зняв пробку і з обох боків наклеїв гуму. Наступного дня Гуд виграв турнір, перемігши всіх суперників – гума дозволила йому додавати м'ячу обертання.
З 1904 по 1921 рік популярність настільного тенісу в Європі і Америці знижується, багато в чому через монополію братів Паркер і Джона Джаквеса на інвентар і правила гри.
В 1921 році настільний теніс повертається до Європи під сучасною назвою.

History of table tennis
Бурхливий розвиток гри призвів до того, що у 1926 році в Берліні, завдяки діяльності доктора Георга Лемана була створена Міжнародна федерація настільного тенісу (International Тable Тennis Federation – ITTF).
В грудні того ж року в Лондоні відбулись міжнародні змагання з настільного тенісу, брали участь команди Австрії, Чехословаччини, Англії, Німеччини, Угорщини, Індії та Уельсу, Швеції і Данії. Міжнародна федерація постфактум визнала ці змагання першим Чемпіонатом світу у зв'язку з тим, що брали участь індійські тенісисти. Чемпіонами світу стали угорські тенісисти: в чоловічій особистій першості доктор Р. Якобі, у жінок – М. Меднянська.
Завдяки бурхливому розквіту промисловості, появі нових матеріалів, що знаходять своє застосування і в спорті, змінювався спортивный інвентар, а це, у свою чергу, не могло не надати прямої дії на техніку і тактику гри, змінювались і правила гри.
Особливо помітний поштовх розвитку настільного тенісу дала поява пористої, губчастої гуми (губки), яку стали застосовувати як накладку на ракетку, до того гра проходила в безпосередній близькості від столу, плоскими ударами.
З появою губки (1930 г) гра стала різноманітнішою – завдяки щільному зчепленню ракетки з м'ячем стало можливим додавати йому сильні обертання.
Впродовж короткого часу сформувалися два ігрові стилі – атакуючий і захисний стиль.
Гравці атакуючого стилю в основному використовують у грі нападаючі удари, тоді як гравці захисного стилю грають на певній дистанції від столу (до 3 метрів), відбиваючи удари суперника за допомогою технічних елементів з використанням зворотнього обертання м'яча.
Змінилася траєкторія польоту м'яча, відкрилась можливість грати активно і тоді, коли м'яч опускався нижче за рівень сітки.
Спортсмени, які грають в захисному стилі, тепер повинні були далеко відходити від столу і швидко повертатися до нього. Гра ставала все динамічною, рясніти швидкими пересуваннями, стрімкими кидками, різкими одиночними та серійними ударами.


Все більше і більше гравців використовували у грі захисний стиль, і з цим виникла проблема, коли зустрічались два гравці захисного стилю і, часто, могли годинами безпомилково перебивати м'яч один іншому через сітку, чекаючи, коли хтось почне атакувати й помилиться, що іноді приводило до курйозів. У 1934 році на Першості миру в Парижі була припинена зустріч між Хагенауером (Франція) і Холденбергом (Румунія), яка продовжувалась 8 годин.
В результаті у 1936 році ITTF обмежила тривалість партії одним часом, також у 1936 році конгрес ITTF ухвалив рішення змінити назву гри: замість старої назви "пінг-понг" з'явилась назва "настільный теніс". Проте це нововведення, як незабаром з'ясувалось, виявилося недостатнім – спортсмени не встигли перебудуватись.
Вже наступного року фінальні матчі жінок не виявили переможця. Причиною тому послужила дискваліфікація фіналісток Прітци (Австрія) і Аронс (США) за пасивне ведення гри. Потрібно було боротись за її активізацію й далі, і ось час однієї зустрічі було скорочене до 20 хвилин.

Багато цінного вніс в техніку і тактику настільного тенісу п'ятикратний чемпіон світу (1930-1935) англієць Віктор Барна, завдяки ньому гра стала захоплюючим видовищем, інтерес глядачів до змагань значно виріс. Достатньо сказати, що змагання на Першість світу в Лондоні у 1935 році щодня спостерігали до 10 тисяч чоловік.
Отже, на зміну першому періоду, який відрізнявся простотою технічних елементів, заснованих на тривалому перебиванні м'яча, прийшов другий – період наступальної гри, багатопланової за засобами атаки й оборони, але, оскільки найсильнішими у той час все ж таки залишалися гравці захисного стилю, то для того, щоб виграти очко деколи було потрібно достатньо багато часу.
Проте головною зміною в правилах гри можна вважати зниження висоти сітки (з 17 до 15,25 сантиметрів), а також встановлення строго певної висоти ігрової поверхні столу – 76 сантиметрів від підлоги (довжина 274 см і ширина 152,5 см).
Було також заборонено при подачі підкручування м'яча пальцями. Перші правила гри були створені в Англії, рахунок в партії вівся до 30 очків, потім правила були змінені і рахунок сталі вести до 21 очка (в теперішній час, з 2001 року, до 11 очок), всі ці зміни давали значні переваги нападу. Таким чином з'явилися гравці нового плану, які вже могли атакувати ударами середньої сили зліва й справа, вести контргру з проміжним захистом в середній зоні (правда, без сильних завершальних ударів), такі як І. Андріадіс, Штіпік, Вігнановський (Чехословакія).

З 1952 року, з Першості миру в Бомбеї, почалась нова епоха настільного тенісу, пов'язана вона з виходом на міжнародну арену японських спортсменів.
Японці ввели не тільки новий вид покриття ракетки й своєрідний хват, але і сама система ведення гри виявилась незвичайною. За суттю, вони виконували один основний елемент техніки – "накат" справа, але він був доведений до віртуозної точності, і ось, майже не користуючись ніякими іншими ударами, японці переконливо довели свою перевагу. В чому ж вона виражалася? Перше – відмінне володіння подачами. Безпосередньо на подачах японські гравці в кожній партії вигравали від 4 до          10 очок; друге – висока фізична підготовленість, яка дозволяла стримко переміщатись, швидко завдавати удару, а звідси впевненість у своїх силах, вміння чітко здійснювати намічений план ігрових дій.

В Бомбеї Чемпіоном світу став Сато, чоловічі парні змагання виграли Фуджі Хаяси, в жіночих парних змаганнях Нарахара і Нісимура. В цілому японські спортсмени відвезли додому чотири перші призи з сьоми.
В 1953  році японські тенісисти не брали участь в Чемпіонаті світу, а в 1954 році в Лондоні японські тенісисти знову відрізнились: завоювали обидва командні призи – чоловічий і жіночий, в особистому заліку переміг Огимура.
З 1954 по 1957 рік гідний опір японським тенісистам чинили, мабуть, тільки представники жіночої команди Румунія. 
Взагалі в особистих змаганнях, за цей період, звання чемпіонів світу присуджувалося 30 разів. 12 разів його завойовували тенісисти Японії, 6 – Румунія, 3 – Угорщини, 3 – Чехословакії, 2 – Югославії, 2 – Англії, 2 – США.

Багато провідних тренерів Європи у той час помилково вважали, що успіх японських тенісистів – це тимчасове явище, і відповідних серйозних висновків не робили, та все ж стиль європейських спортсменів став мінятись. Правда, більшість гравців ще дотримувалась захисної манери ведення гри, але проте гра ставала все більш енергійною і винахідливою. Збільшувалась кількість контратакуючих прийомів, але японські спортсмени не здають своїх позицій – вони знову й знову рішуче заявляють про себе.
У 1961 році на світовому чемпіонаті тенісисти Країни Висхідного Сонця застосовують новий удар – так званий          "топ-спин, що отримав назву – "Диявольський м'яч з Токіо". Вдосконалювали і збільшували арсенал технічних прийомів, покращували інвентар (в першу чергу ракетки й накладки), з'явились накладки з двох шарів: губки і гуми, що отримали назву "сендвич", їх поява розширила технічні можливості гравця,, зросли вимоги до техніко-тактичної і фізичної підготовки.
Настільний теніс став динамічною атлетичною грою, яка вимагала гарної витривалості, разом з тим, це чудовий засіб активного відпочинку.

В спорті все взаємопов'язано, і на даному етапі розвиток відбувався по лінії ускладнення техніки, часом віртуозної, близької до трюка, в цьому напрямку настільний теніс розвивається і зараз.
З 1930 по 1951 рік серед переможців змагань переважають представники Угорщини.
З 1951 року кращі результати показують представники Азіатських країн (Японія, Корея, Китай).
У 1960 році настільний теніс стає Паралімпійськім видом спорту (Рим, Італія).
 
 

Внимание! Все права защищены. При копировании материалов с сайта активная ссылка на источник  ОБЯЗАТЕЛЬНА !!!